Черкаська дамба є не тільки важливим транспортним об’єктом та значним елементом інфраструктури регіону. Вже багато років вона є символом міста та одним з його улюбленіших туристичних об’єктів. Але якщо для когось дамба – це символ краси інженерних думок та сміливих проєктних рішень, для інших вона сумний спомин про рідні міста, села, квітучі садки біля хати та батьківські могили, які назавжди пішли під воду. Більше на cherkasy.name.
Амбітні цілі та новітні технології
Ідея будівництва греблі через Дніпро, щоб захистити від повеней прибережні райони поблизу Черкас, виникла ще в тридцяті роки минулого століття. Але війна з нацистською Німеччиною відсунула цю ідею на задній план. Повернулися до неї лише у повоєнні роки, коли країна активно відбудовувалась. З розвитком інфраструктури, виникла гостра потреба у створенні нових транспортних маршрутів та покращенні існуючих.
Сучасна історія Черкаської дамби розпочалася в 1954 році, з початком будівництва Кременчуцької ГЕС. Це грандіозне будівництво потребувало зведення греблі, що зумовило значне підняття рівня води у Дніпрі. Дерев’яний міст, який для мешканців Черкащини слугував переправою через річку, ставав непридатним, адже опинявся під водою, тож виникла необхідність у новому, надійному й довговічному мості.
Зведення Черкаської дамби було розпочато у 1956 році і стало справжнім викликом для тогочасних інженерів і будівельників. Це вимагало значних інженерних зусиль, адже будівництво проходило у складних природно-кліматичних умовах, з необхідністю регулювання водних потоків. До того ж зона будівництва характеризувалася перешаровуванням різних типів ґрунтів, що створювало серйозні ускладнення. Доводилося боротися з розмивами і зсувами схилів Дніпра. Для зведення насипу використовували мільйони кубометрів ґрунту, піску та щебеню, видобутих в околицях Черкас. У процесі будівництва були використані новітні на той момент технології та матеріали, що дозволило створити міцну та довговічну конструкцію. У роботах було залучено тисячі людей, а також використовувалась важка будівельна техніка.
Фото – Вальдимар
15 Хрещатиків або дев’ять Єлисейських полів
Будівництво дамби, яка з’єднала два дніпровських береги Черкащини, тривало п’ять років. У 1959 році закінчили будівництво насипної частини спорудження. А будівництво мосту ще тривало майже два роки. Першою побудували залізничну частину мосту, а згодом і автомобільну. У 1961 році дамба була урочисто відкрита та введена до експлуатації.
Вона стала найдовшою дамбою в Україні та являє собою гідротехнічну споруду довжиною понад 13 кілометрів, включаючи мостову частину та автомобільну магістраль. Дамба складається з кількох ділянок, включаючи міст через Дніпро та гідротехнічне обладнання.
Технічні характеристики Черкаської дамби:
Загальна довжина: 13,5 кілометрів;
- Ширина: 11,5 метрів (автомобільна частина) + 2,5 метри (пішохідна доріжка);
- Висота: 10 метрів;
- Кількість проїздів: 4;
- Кількість пішохідних переходів: 12;
- Пропускна здатність: до 20 000 автотранспортних засобів на добу.
«Транспортна гребля є абсолютним рекордсменом серед аналогів в Україні та входить до першої двадцятки найдовших подібних споруд у світі. На черкаському вододілі могли б розміститися 2,5 бульвари Шевченка, 15 київських Хрещатиків або ж 9 Єлисейських полів Парижа», – пише черкаський краєзнавець Борис Юхно.
Завдяки новій дамбі значно скоротився час у дорозі між населеними пунктами на різних берегах Дніпра, що сприяло розвитку економіки регіону. Крім того, Черкаська дамба стала важливим елементом водопостачання та захисту від повеней. Однак, як і будь-яка велика гідротехнічна споруда, дамба чинить певний вплив на екосистему Дніпра. Зміни у водному режимі можуть позначатися на рибальстві та стані прибережних екосистем. І хоча при проєктуванні та будівництві Черкаської дамби і були враховані екологічні чинники, згодом вони безнадійно застаріли. У зв’язку з цим фахівцями ведуться постійні моніторинги та вживаються заходи для пом’якшення негативних наслідків.
Фото – SASHKO DNIPROVYCH
Життя на воді
Своєю славою Черкаська дамба зобов’язана не тільки унікальній довжині, а й тим, що це єдина дамба в Україні, на якій живуть люди. На клаптику землі площею близько гектару оселилися колишні мешканці заможного села Панське, яке поглинуло Кременчуцьке водосховище. Загалом, під час будівництва Кременчуцької ГЕС, «жертвами» електрифікації стали 212 населених пункти, а 133 тисячі їхніх жителів були вимушені покинути рідні домівки. Маленька частинка тодішніх переселенців почала нове життя над водою, неподалік затопленого рідного села на станції, яка отримала стару назву – Панське. Тоді для залізничників було збудовано кілька будиночків барачного типу, адміністративна будівля, магазин і баня. У планах було і будівництво кочегарки, але на заваді став технічний прогрес. На початку 60-х на станції нараховувалось близько 30 залізничників, але з появою сучасних диспетчерських служб, кількість робітників скоротилася до п’яти.
Зараз у Панському залишилося лише кілька родин. Живуть важко – без водопостачання та опалення, без школи, лікарні, магазинів тощо. Але покидати обжите місце не поспішають.
У 1986 році на дамбі було проведено капітальний ремонт, в ході якого було оновлено дорожнє покриття та освітлення. У 2017 на узбіччі проти станції з’явився оглядовий майданчик з видом на водосховище та місто, з ліхтарями у вигляді червоних квітів, який одразу набув популярності як локація для фото. У 2018 році дамба знову зазнала реконструкції. Серед нововведень – нове освітлення, влаштування пішохідних та велодоріжок.
Отже, з моменту відкриття Черкаська дамба стала не тільки невід’ємною частиною міського пейзажу, а й важливим елементом ідентичності Черкас.