Індустріалізаційні процеси охопили Європу на початку 20 сторіччя. Тоді від “живої” сили відмовлялися, надаючи перевагу автоматизованому виробництву – будувалося безліч фабрик, заводів, а сільські жителі активно переїжджали до міст.
На теренах сучасної Черкащини такі процеси почалися трохи пізніше, а по-справжньому глобального масштабу набули лише в середині 1950-х років, коли місто Черкаси перетворилося на адміністративний центр однойменної області.
У цій статті ми обговоримо те, яким чином Радянський Союз індустріалізував наш рідний край та які можливості це дарувало черкащанам. Більше на cherkasy.name.
Градотворчі підприємства Черкас за часів СРСР
Активний розвиток промисловості міста припав на повоєнні роки та поклав початок утворенню наймолодшої області з центром у Черкасах – Черкаської. Спойлер: і досі Черкаська область залишається важливим економічним центром України. Наше місто розвивалося найбільше у таких галузях, як: хімічна, автомобілебудівна, приладобудівна, харчова та переробна промисловості.
Якщо поринути в історію, то спочатку Черкаси могли похизуватися лише заводом з виготовлення залізобетонних будівельних матеріалів, що утворився в 1958 році і отримав нехитру, в дусі часу, назву – “Черкасизалізобетон”. Тож наступні десять років область була спрямована на розвиток будівельної галузі.
Згодом у Черкаси почала проникати хімічна промисловість, яка набрала значних обертів і стала провідною галуззю на багато років. Це неможливо не помітити через назви черкаських районів та вулиць на кшталт “Хімселище” або “Хімволокно” (один з перших заводів в Черкасах). Знаменитістю міста є зведений у 1964 році ВАТ “Азот” – завод з виробництва азотних добрив.
Згодом набула розвитку машинобудівна промисловість.
Наступні десять років відбувається становлення нових заводів-легенд Черкас, таких як “Фотоприлад”, “Строммашина”, завод телеграфної апаратури, силікатної цегли тощо. Отже, до 80-х років минулого сторіччя було завершено становлення машинобудівної, будівної та хімічної промисловості.
Тим не менш, хоч і відбувався постійний розвиток нових потужностей в місті, існували такі проблеми як: невиконання планових завдань, низька якість продукції тощо.
Станом на сьогодення Черкащина виробляє автобуси, фармацевтичну продукцію та тканини.
Черкаси як один із найбільших транспортних вузлів УРСР
З шаленим розвитком промисловості перед Черкасами постало ще більше серйозних питань, наприклад, залишалось питання транспорту та переміщень між населеними пунктами. Нарешті в 1961 році воно автоматично вирішилось під час будівництва Кременчуцької гідроелектростанції та появи Кременчуцького водосховища, адже з того часу Дніпро розлилось на велику кількість кілометрів у ширину! Виникла дійсно величезна потреба у створенні переправи між берегами річки. В результаті виникла найдовша дамба в Україні – Черкаська, довжина якої сягає 15 кілометрів! Місце, що стало візитівкою Черкас. Після цього періоду Черкаси перетворилися на значний транспортний вузол, цей статус зберігається за нашим містом навіть сьогодні.
Трошки краща ситуація була з залізничним сполученням в Черкасах, адже ще за два роки до утворення області уже існували проєкти побудови будівлі вокзалу, а також уже давно існувало декілька сполучень. На той час проєкт був унікальним і містив в собі ще додаткові плани зведення автовокзалу. Відкриття відбулось у 1963 році.
Річковий порт майже завжди був малоактивним, хоч в 80-х роках досягнув піку своєї “корисності”.
Важко в це повірити, але схожа ситуація була і з Черкаським аеропортом. В період з 1984 він набув статусу міжнародного і обслуговував до сотні рейсів за добу! Але не пропрацювавши довше 15 років, станом на сьогодні, пустує.
Як на Черкащині вирішували проблему перенаселення за часів Радянського Союзу
Якщо в місті будується купа підприємств та фабрик, в місто приїжджає величезна кількість людей, які прагнуть влаштуватися на роботу. Однак їздити кожен день туди-сюди з найближчих містечок та селищ до адміністративного центру регіону є довго та вимагає додаткових грошових витрат. Тому люди намагалися знайти місце для ночівлі в самих Черкасах, аби зранку знову піти на роботу. У ті часи Черкаси переважно складалися з приватних секторів, де, очевидно, переночувати було майже неможливо. На допомогу приходили гуртожитки, де жило іноді по десять людей у кімнаті!
Перенаселення як наслідок індустріалізації було суттєвою проблемою, яку намагалися вирішити якомога швидше. Таким чином, у нашому місті почали з’являтися мікрорайони, що належали до відповідних заводів. Робітники фабрик отримували квартири неподалік від місця працевлаштування, що дозволяло комфортно виконувати поставлені плани.
Кожен мікрорайон передбачав наявність не лише мережі житлових будинків, а й лікарні, розважальні центри, кінотеатри, парки та іншу цивільну інфраструктуру. Яскравим прикладом таких мікрорайонів є Південно-західний. Там разом із Приладобудівним заводом, Заводом телеграфної апаратури та іншими виробництвами було побудовано парк культури та відпочинку ім. 30-ї річниці Перемоги, одразу декілька медичних закладів (міська лікарня, обласна та міська поліклініки, пологовий будинок), були прокладені дороги, запущено громадський транспорт.
Також подібні історії виникнення мають мікрорайони Хімселище, Митниця, Сади, Зелена, Азот, Соснівка, Дахнівка та інші.
Черкаські дамби: біль місцевих жителів чи досягнення Радянського Союзу?
У цій статті ми вже згадували побудову дамб на теренах нашого краю в контексті транспортної системи України. Так, дійсно, розбудова черкаської дамби дала змогу відкрити широкий транспортний шлях між лівим та правим берегами Дніпра. Однак зворотна сторона цього будівництва принесла чимало горя жителям Черкащини.
Річ у тім, що наслідком створення дамби в місті Черкаси стало затоплення історичної частини нашого міста – Старої митниці. Звичайно, якась частинка цієї території залишилася, біля Долини троянд, але переважна більшість земель була затоплена. У результаті такої “індустріалізації” власні домівки були змушені покинути сотні, тисячі сімей, а дехто принципово відмовився виконувати вимоги радянської влади й помер у своєму житлі, задихнувшись під водою.
Затоплення рідних домівок – це найбільша втрата, яку довелося пережити тодішнім черкащанам внаслідок побудови греблі. Одначе була ще одна – історико-культурна. На місці, де нині розляглися води Дніпра, раніше було багато споруд та домівок, що зберігали в собі історію нашого краю. Архітектура, приладдя, особисті речі – все це є нашим культурним кодом, який був загублений внаслідок індустріалізації Черкащини. Місцевим археологам та історикам лише іноді вдається підібратися до втрачених черкаських територій, коли рівень води у Дніпрі падає (зазвичай так відбувається взимку). Це дає змогу хоча б частково відтворити життя та побут наших пращурів.
Маємо надію, стаття виявилася для вас корисною і ви розповісте про неї друзям! Кожен внесок у розвиток черкаської журналістики буде вагомим для нас!