Чи часто милуючись прекрасними будівлями, в захопленні дивлячись на величні промислові споруди, або переїжджаючи залізничний міст ви думаєте про тих, завдяки кому все це було побудовано? Талант, сміливі рішення та наполеглива праця архітекторів та будівельників часто залишаються «поза кадром». А між тим, появі багатьох відомих споруд, які й досі служать людям, ми зобов’язані уродженцю Черкас, видатному українському вченому Олександру Інокентійовичу Неровецькому. Саме під його керівництвом були побудовані найвідоміші промислові гіганти України, відбудовувались після Другої світової війни українські міста, виникали сміливі інженерні та наукові ідеї в галузі будівництва. Більше на cherkasy.name.
Олекасандр Неровецький
Все починалося з Черкас
Олександр Неровецький народився 17 березня 1884 року в Черкасах в родині повітового лікаря та вчительки. Його батьки, Інокентій Іванович та Марія Василівна, походили з родин православних сільських священиків, тому, маленький Сашко увібрав християнські цінності, як то кажуть, “з молоком матері”. Любов к знанням була у Сашка спадковою. Його батько, Інокентій Іванович після закінчення духовної семінарії працював вчителем арифметики, але завжди мріяв стати лікарем. І після навчання на медичному факультеті, він отримав довгоочікуваний диплом. З тієї пори усе життя Інокентій Іванович присвятив лікуванню людей.
Дитинство Олександра проходило в атмосфері поваги, любові та прагнення до знань, якими батьки із задоволенням ділилися з сином. Хлопчик ріс не по роках розвиненою дитиною. Змалку він багато читав, мав неабиякі математичні здібності, чудову пам’ять та цікавість до вивчення іноземних мов. Батьки завжди підтримували Сашка у його прагненнях та з повагою ставилися до його думок. Закладені в будинку на черкаській вуличці риси характеру, стали Сашку в пригоді у подальшому житті.
Від гімназиста до студента
Коли прийшов час, Олександр став учнем Черкаської чоловічої прогімназії, де можна було отримати початкову гімназичну освіту. Але у 1899 році прогімназія була реорганізована в класичну гімназію з восьмирічним курсом навчання. Після закінчення гімназисти набували право вступати до університетів. Навчання давалося хлопцю легко. Як йдеться в Атестаті зрілості, який Олександр отримав по закінченні гімназії, він мав відмінну поведінку, відрізнявся бездоганним виконанням завдань та видатною допитливістю. Не дивно, що він закінчив гімназію з золотою медаллю, тож отримав нагоду без вступних іспитів стати студентом університету.
Будівля колишньої чоловічої гімназії в Черкасах
У серпні 1901 року Олександр вступив на відділення математичних наук фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира. Можливо, він мав стати видатним вченим саме в цій галузі, але життя розпорядилося інакше. 2 березня 1902 року його, разом з багатьма іншими студентами, було виключено з університету за участь у студентських виступах проти драконівських порядків, які панували в навчальному закладі. У серпні того ж року Олександр знов вступив до університету, вже на відділення природничих наук.
Відкриття у 1902 році Київського Політехнічного інституту, який одразу набув популярності у молоді, цілком змінило плани Олександра. 17 червня цього року він подав директорові прохання про дозвіл скласти конкурсні випробування одразу на три відділення – інженерне, механічне та хімічне. Бездоганне знання профільних дисциплін, дозволило Олександру стати студентом престижного інженерного відділення. Таким чином, саме у стінах КПІ, який він закінчив з дипломом інженера-будівельника І розряду, Олександр Неровецький знайшов справу свого життя. Цікаво, що на дипломі стояв підпис декана інженерного факультету Євгена Оскаровича Патона. Він був у захваті від здібностей Олександра і зміг розгледіти в ньому майбутнього вченого. Євген Оскарович пропонував Неровецькому залишитися працювати в інституті, але він вирішив набути практичного досвіду на будівельних майданчиках.
Олександр Неровецький у 1907 році
Після весілля – на перше робоче місце
Свою любов Олександру пощастило зустріти ще у студентські роки. Його обраницею стала сусідка-черкащанка – Соня Деркачова, яка теж навчалася в Києві. Влітку 1907 року Олександр попросив батьківського благословення. Незважаючи на те, що Соня походила з небагатої родини, любов подолала всі перешкоди і молоді повінчалися. Почуття любові та поваги їм вдалося зберегти протягом усього життя. Через кілька днів після весілля молоде подружжя виїхало у Ворожбу, де Олександрові належало пройти практику. Його першою практичною роботою стало керівництво розширенням залізничної станції. Так почалося сімейне та професійне життя Олександра Неровецького.
Згодом під його керівництвом будуть побудовані численні споруди – Льговський залізничний вузол з вокзалом, депо, ремонтними майстернями, житловими будинками, двома мостами, шляхопроводом через станційні шляхи, водопроводом під річкою тощо. Далі було будівництво п’яти великих мостів через Десну, Сіверський Донець, Куму і Підкумок. Всього Олександром Неровецьким було зведено 30 мостів, прокладено більше 100 кілометрів залізничних колій, побудовано п’ять вокзалів і станцій.
На початку 20-х років Олександр Інокентійович працював на керівних посадах у Чернігові та Бахмуті, де займався будівництвом промислових і цивільних споруд на Донбасі та в Придніпров’ї.
Закордонні подорожі
У серпні 1926 року Олександр Неровецький виїхав у відрядження за кордон. В Берлині та Гамбурзі він знайомився з передовими методами будівництва, спілкувався з іноземними колегами та проводив переговори з представниками будівельних компаній. Того ж року його було призначено заступником технічного директора тресту «Інбуд» у Харкові.
Весною наступного року Неровецький знов побував за кордоном. Цього разу – у Лейпцигу, Дрездені, Франкфурті та Дюссельдорфі. Метою відрядження була закупівля будівельного обладнання та розміщення замовлень на їх виготовлення. Після повернення додому, Олександра Неровецького було призначено технічним директором «Інбуду», де він організував проєктний відділ, з якого згодом вийшли відомі українські дизайнери та архітектори. Також за його ініціативою було створено перший Український науково-дослідний інститут споруд. Серед головних результатів досліджень Олександра Неровецького – масове впровадження швидкісних методів будівництва. Також, вперше у світовій практиці він розробив технічні умови на виконання будівельних робіт у зимовий період. Тож, відтепер будівництво вже не залежало від сезону.
Наприкінці 20-х років під керівництвом Неровецького було зведено один з найвищих в Європі хмарочосів – Будинок Державної промисловості, скорочено Держбуд. У 2017 році його було включено у Попередній Список ЮНЕСКО, як першу у світі державну офісну будівлю, створену у формах модернізму. Також Держпром є найбільшим в світі будинком, зведеним у стилі конструктивізму, що вплинуло на розвиток світової архітектури.
Український ХТЗ
Повною мірою талант Олександра Неровецького розкрився за часів будівництва Харківського тракторного заводу, проєкт якого було куплено в США. Українським інженерам залишалося лише зробити його прив’язку до місцевості. В той час, коли з-за кордону вже поступали конструкції для будівництва корпусів заводу, група інженерів під керівництвом Олександра Неровецького запропонувала замість металевих, використовувати залізобетонні конструкції і повністю відмовитися від проєкту американських колег. Як не дивно, уряд прислухався к українським інженерам, і розірвав контракт, виплативши американцям великий штраф. Але все одно, за рахунок використання збірного залізобетону на будівництві ХТЗ економія склала близько п’яти мільйонів карбованців золотом.
Наукова робота та дослідження були нерозривно пов’язані з практичною діяльністю. Неровецький очолював провідні будівельно-конструкторські установи, брав участь у будівництві та реконструкції найбільших і найвідоміших промислових та громадських споруд у Харкові, Києві, Одесі та інших містах і селищах України.
Він встигав все
Згодом Олександр Неровецький все більше часу присвячує науковій та викладацькій діяльності. З 1934 до 1941 роки він опублікував у Харкові, де на той час мешкав з родиною, кілька фундаментальних наукових робіт, присвячених передовим методам будівництва, які стали справжнім проривом у цієї галузі. В 1939 році йому було присвоєне звання професора, а в 1941 році Неровецький став членом-кореспондентом Академії архітектури.
Діяльність Неровецького була на диво багатогранною – він встигав все. Керував великими будівництвами, розробляв теоретичні основи потоково-швидкісного будівельного виробництва, проводив наукові дослідження в галузі індустріалізації і організації будівництва, викладав у технікумах та інститутах, писав підручники для ВНЗ.
Воєнні роки Олександр Неровецький провів в евакуації, але у 1943 році, одразу після визволення Києва, повернувся в Україну. У Києві він працював в комісії з визначення першочергових робіт відбудови міста. Його рекомендації зі зміцнення будівельних конструкцій врятували від зносу багато житлових будинків киян.
У 1945 році Олександра Неровецького було обрано дійсним членом Академії архітектури України, а пізніше – і її віце-президентом.
Олександр Інокентійович Неровецький помер 31 грудня 1950 року після тяжкої хвороби. Його поховали на Лук’янівському кладовищі Києва. Ім’я Олександра Неровецького носить київська вулиця, а на території Київського національного університету будівництва і архітектури встановлено пам’ятник талановитому науковцю родом з Черкас.