Чи відомо вам, що колискою українською гідроенергетики є Черкащина? Буцька ГЕС на річці Гірський Тікич у селі Буки колишнього Маньківського району, стала першою ГЕС не тільки на території сучасної Черкаської області, а й першою малою державною гідроелектростанцією України. Більше на cherkasy.name.
Станцію будували практично вручну
Місце для будівництва було обрано не випадково – головну роль зіграли рельєф місцевості, відповідні геологічні умови та повноводність невеличкого Гірського Тікичу, який під ухилом тече в межах гранітного каньйону. Сукупність цих сприятливих умов не потребувала зведення довгої та високої греблі, що дозволяло прискорити темпи будівництва та зекономити значні кошти. Нова станція мала забезпечити електрикою сільські райони, на відміну від Дніпрогесу, який разом з іншими гігантами гідроенергетики був збудований для забезпечення енергією великих промислових центрів.
Отже, згідно з прийнятим рішенням, навесні 1927 року почалося будівництво первістка української гідроенергетики. Не дивно що в ті часи вся робота лягла на плечі селян, адже будівництво велося практично голими руками, без використання будь-якої спеціальної техніки.
Котлован шестиметрової глибини, для будівництва центрального корпусу, з розмірами 27 на 15 метрів, копали вручну. Ручними насосами відкачували воду з котловану, своїми силами підривали гранітні скелі та збирали уламки. Візками вивозили землю та каміння. Без застосування техніки зводили і 90-метрову греблю. Бетон для неї замішували вручну, вручну і перекачували бетон на будівельний майданчик. Лопатами копали тисячі метрів водовідвідних та відстійних каналів, потім зміцнювали стіни кам’яною кладкою.
Буцький каньйон
Перші гідроенергетики Черкащини
Вся ця титанічна робота проводилася в умовах тотального дефіциту. Не вистачало майже всього, і якщо деякі будматеріали можна було знайти на місці, то нестача цементу, сталі та інших матеріалів ускладнювала і без того важку працю селян.
Часто на допомогу приходила кмітливість сільських умільців, але гідроелектростанція – не лише комплекс споруд, а й складне обладнання. З цим справи були гіршими.Для роботи були потрібні дроти, турбіни, розподільчі системи та інше, без чого гідроелектростанція працювати не буде.
Перші енергетики Черкащини, які в багатьох випадках були тими ж селянами, являли чудеса винахідливості, щоб вийти зі складного положення. В хід йшли старі дерев’яні колеса з млинів, запчастини з автомобілів та тракторів та інші підручні матеріали. Звісно, все це впливало на якість. Буцька ГЕС, як і всі зведені в той час сільські гідроелектростанції, була малопотужною, а її робота значною мірою залежала від паводків та літнього обміління Гірського Тікичу.
Буцька ГЕС у 1954 році
Як з води «витягнули світло»
Так чи інакше, але героїчні зусилля селян завершилися перемогою – 6 листопада 1929 року Буцька ГЕС була введена до експлуатації. Головними елементами станції були три гідротурбіни системи Френсіса. При максимальному напорі води, потужність двох з них складала 230 кВт, третьої – 250 кВт. Це було зовсім небагато, особливо, якщо порівнювати з Дніпрогесом, будівництво якого почалося у тому ж самому 1927 році. У 1933 році його потужність складала 560 тисяч кіловатів. Звісно, сільські електростанції не могли змагатися з такими гігантами, але для селян навіть поява скромних електростанцій стала справжнім святом. Адже саме ці ГЕС запалили перші електричні лампочки в їхніх оселях та допомогли полегшити важкий сільський труд. Місцеві старожили згадували, що старий дідусь за 20 кілометрів пішки прийшов на відкриття станції. Дуже йому хотілося на власні очі побачити, як з води будуть «витягувати світло».
Після відкриття станції електричний струм прийшов у Буки та Маньківку, засвітилися електричним світлом вікна у селах Антонівка, Кислівка та Нова Гребля, почали давати енергію 20 електричних двигунів, встановлених у майстернях, олійницях, млинах тощо.
Ховали обладнання від нацистів
Згодом Буцька ГЕС вдосконалювала роботу, та збільшувала виробництво електроенергії. Зростала і протяжність електромереж. Перед початком вторгнення гітлерівської Німеччини, електрику Буцької ГЕС споживали 29 колгоспів, 5836 житлових будинків, два цукрових та один спиртовий заводи, шість млинів, три маслоробки, сім майстерень, вісім радіовузлів та 16 кормопунктів.
На початку війни місцеві жителі розібрали устаткування своєї станції, та заховали по власних домівках і погребах. Тож, коли у липні 1941 року у село увійшли німецькі війська, станція не працювала. Після звільнення села у березні 1944 року селяни витягли зі сховищ дорогоцінне обладнання та повернули його на станцію. На щастя, споруди ГЕС не постраждали під час бойових дій і вже за кілька місяців Буцька ГЕС вийшла на довоєнний рівень виробництва електрики, що суттєво допомогло людям у відбудові рідного краю.
Гребля Корсунь-Шевченківської ГЕС
Розквіт і занепад сільської гідроенергетики
В повоєнні роки в країні стався справжній бум будівництва сільських ГЕС-«малюків». Так, у 50-х роках на Черкащині, окрім Буцької та побудованої ще у тридцяті роки відносно потужної Корсунь-Шевченківської ГЕС, з’явилися Дибенська, Стеблівська, Лоташівська, Лисянська, Кривоколінська, Бабанська, Кам’янобрідська, Чаплинська, Дубівська, Корж-Кутська, Малояблунівська, Райгородська, Семенівська, Будищанська, Юрпільська, Гордашівська та Острівецька гідроелектростанції.
У 50-60 роки минулого сторіччя малі сільські ГЕС досягли свого розквіту, проте з часом їх обладнання технічно і морально застаріло, а потреби в електроенергії зросли. Одна за одною будувалися великі атомні, теплові та гідроелектростанції, створювалася єдина енергосистема країни. В 1974 році було введено в експлуатацію останній агрегат потужної Канівської ГЕС, яка забезпечила Черкащину порівняно дешевою електроенергією.
Маленькі сільські ГЕС було визнано нерентабельними та неперспективними. Вони поступово приходили у занепад і тихо відходили у минуле. Сумної участі вдалося уникнути Корсунській ГЕС, на базі якої ще в 1953 році була створена перша в Україні сільська енергосистема, що забезпечувала єдине управління електричними станціями та мережами семи районів.
Руїни Буцької ГЕС. Фото – Volodymyr Gryniuk
«Привид з минулого». Чи є в нього майбутнє?
На Буцьку ГЕС чекала інша участь. У 1979 році вона припинила своє існування у якості гідроелектростанції. Поки влада розмірковувала над її подальшою долею, через повінь навесні 1980-го було частково зруйновано верхню частину греблі, що зменшило шанси Буцької ГЕС на поновлення роботи. До 1984 року вона ще працювала у якості трансформаторної підстанції, але гребля і канали швидко приходили у занепад.
У «лихі 90-ті» станцію припинили охороняти, і нащадки тих, хто багато років тому будував Буцьку ГЕС, за кілька років розтягли її обладнання на металобрухт.
Зараз руїни Буцької ГЕС перетворилися на химерну пам’ятку Буцького каньйону, на фоні якої залюбки фотографуються туристи.
Досі лишається надія, що цей мальовничий привид минулого нашого краю не зникне з поверхні землі, адже на початку ХХІ сторіччя інтерес бізнесу до малих ГЕС в Україні почав повертатися. Зараз в Україні вже працюють близько сотні малих ГЕС, на деяких з яких, приватні інвестори впроваджують сучасні технології. Наприклад, на Черкащині Лоташевська і Звенигородська ГЕС мають дистанційне управління з Гордашевської станції, на якій, до речі, встановлені ще й сонячні батареї. Нарешті, у 2016-му році з’явився інвестор і у Буцької ГЕС, який має намір згодом повернути її до життя.