Гетьманська церква на п’яти гривнях, козацьке кладовище та англійський парк. Зазвичай, села Черкащини асоціюються із тихим життям селянина: влітку городи та догляд за худобою, взимку затишшя й нудьга. Проте це помилкове враження. У кожному невеликому поселенні знайдеться своя «родзинка». Чи це неймовірна природа, чи збережена архітектура та пам’ятки, яким сотні років. Розглянемо п’ять колоритних місцин Черкащини для маршрутів вихідного дня: Суботів, Мошни, Прохорівка, Колодисте, Ліпляве. Більше на cherkasy.name.
Суботів – серце українського гетьманства
Чигиринщину можна виокремити як найвизначніше місце регіону завдяки спадщині, яку лишив по собі гетьман Богдан Хмельницький. Тут, в Суботові збудована Іллінська церква, яку зобразили й на паперових п’яти гривнях (якщо ще маєте таку купюру, радимо залишити на згадку). Архітектурна пам’ятка з’явилась у 1650-х роках. Дехто з істориків вважає, що саме тут похований Богдан Хмельницький. Проте після розкопок поховання тіла гетьмана не знайшли. Є версія, що останки викрали польські військові.
Іллінська церква є частиною історичного музею Суботова, в якому можна побачити результати розкопок, збережені з того часу рідкісні фото та документи, зброю, одяг й інші реліквії. До музейного комплексу входить і ландшафтна пам’ятка «Три криниці», походження джерел, які наповнюють їх, невідомі. Місце оповите народними переказами та легендами.
За однією з них, три криниці з’явилися тут завдяки козакам, яких після поранень, отриманих в боях, вилікував місцевий знахар. Коли козаки стали на ноги, кожен викопав криницю. Люди ж вірять, якщо незаміжня дівчина вип’є джерельної води з трьох криниць поспіль, то за три дні зустріне коханого.
Мошни: прихисток графа Воронцова
Недалеко від Черкас розташоване село Мошни, знамените Преображенською церквою та дерев’яною хатою, зведеною архітектором Владиславом Городецьким. Перша пам’ятка архітектури характерна стилем виконання. План будови розробив італійський архітектор Джордіо Торічеллі в 1839 році на прохання графа Михайла Воронцова. Реалізували задумане, тобто звели церкву, місцеві майстри, які славилися працьовитістю та були затребувані за межами України. Церква ця працює досі.
Окрім церкви за вказівкою графа була зведена садиба. Проте будівля не пережила революцій, вона згоріла. Згодом на місці садиби звели санаторій. На згадку про дворянина лишився облаштований шлях, який веде крізь англійський парк. Локація більше схожа на мішаний ліс, тому не варто шукати там ідеально стрижених кущів чи клумб. Особливість місцини в ярах, дорога до яких перетворюється на стежку. Місце ідеальне для прогулянок, сюди можна приїздити на екскурсії і влітку, і взимку.
Цікаво, що розбудовою Мошен граф Воронцов займався не просто так. Село дісталося йому та його дружині як весільний подарунок.
Що стосується дерев’яної хати, про яку згадувалося на початку, колись вона слугувала лікарнею. Збудували її наприкінці 19 століття. Пізніше будівля втратила статус лікарні, але нищити її не збирались. Натомість туди заселились люди. До речі, там досі проживає місцева родина. Чиновники у різний час пропонували мешканцям переїхати в інше житло, а з колишньої дерев’яної хатини зробити музей. Але люди навідріз відмовляються покидати будинок. Тому як альтернатива, поблизу пам’ятки архітектури встановили пам’ятну дошку з інформацією про походження будівлі.
Прохорівка: одне з найкомфортніших сіл
У 2020 році черкаські ЗМІ, посилаючись на Всеукраїнське видання «Сучасне українське село», опублікували результати опитування, яке село можна вважати найкомфортнішим. Серед чотирьох переможців була й Прохорівка, розташована на лівому березі Дніпра й оточена з одного боку сосновим лісом. Близькість до столиці зробило село популярним для його жителів. З часом село перетворилося на суцільний санаторій – одна база межує з іншою, і так уздовж практично всієї берегової лінії.
Прохорівка має потенціал туристичного «магніту», оскільки окрім чистого повітря та виходу до води, село має чимало пам’яток. Пам’ятний знак встановлено на честь перебування тут Тараса Григоровича Шевченка. Він разом із Миколою Гоголем кілька разів бували в цій місцевості. Похований тут знаменитий кінорежисер Юрій Іллєнко, який разом із дружиною проживав у Прохорівці. Поблизу села знаходиться так звана Михайлова гора, названа на честь Михайла Максимовича – першого ректора Київського університету. Також тут об лаштований парк та стежка, що веде до могили науковця.
Однією з родзинок Прохорівки є діючий млин. Відомо також про два незвичні експонати, розміщені просто неба – це літаки АН-2 та МіГ-17.
На Уманщині та Звенигородщині – одне Колодисте
В Уманському районі на річці Синиця розташоване невелике за площею село Колодисте. Проживає тут близько двох тисяч людей. Чим може зацікавити пересічного туриста така місцина? Глушина! Насправді історія селища налічує кілька століть. Це підтверджують археологічні знахідки часів трипільської культури.
Ще один привід відвідати Колодисте – це міст, який зведений у центрі села. За усними переказами відомо, що тут проходив чумацький шлях. Чумаки зупинялись біля річки перепочити й набрати води. Тоді там був брід, тепер стоїть сучасна переправа.
А от Колодисте, що розкинулося на Звенигородщині, ще менше, й налічує до 700 мешканців. Саме вони у 2021 році натрапили на унікальну знахідку – козацький цвинтар, якому понад 200 років. Громадські активісти взялися відновлювати пам’ятку. Вони вважають, що це унікальне місце для вивчення української історії.
Козацькі хрести та могильні плити, які «розкидані» територією кладовища, виготовлені з піскового моноліту. Технологію обробки такого матеріалу місцевих умільців навчали майстри Київської губернії, а тих – знавці справи з Італії. Деякі написи на надгробках та хрестах важко розпізнати, тому й точний час їх виготовлення не визначили. Відомо лише, що місця поховання з’явились тут у 17 столітті, як наслідок проживання в селі козаків. Офіційно це місце не є історичною пам’яткою, проте небайдужі продовжують стежити за порядком та вивчати знахідку.
Ліпляве – місце дитинства
Це село таке ж живописне, як і попередні. Але далі йтиметься не про знаменитих людей, які тут побували, чи архітектурні знахідки. Серед цікавинок селища є одна хатина, які понад 130 років. Небайдужі відновили її, залишивши автентичність та дух бабусиної хатки. Власне, так вона й називається – «Бабусина хатинка». І саме тут можна повернутися у дитинство.
Щоб відчути життя наших пращурів, у приміщення не проводили електроенергію. Воду дістають з криниці, кімнату освітлюють свічками. Підлога встелена сіном, а на стінах висять вишиті хрестиком картини, прикрашені рушниками. Унікальні для краєзнавців речі побуту – веретено та скриня в цій хатинці можна роздивитися й відчути на дотик.
Головує в бабусиній хатинці піч, в якій досі випікають хліб, а з іншого її боку можна відпочити на теплій лежанці. Загалом, це дуже спокійне та тихне місце, куди приїжджають, щоб відпочити від міської метушні. Усіх, хто завітає до цієї хатинки, пригощають домашньою випічкою та трав’яним чаєм. Зовсім як в дитинстві.
